Війна приносить багато
страждання та втрат… І для дітей це найважча втрата –
батька, матері, рідних… Коли діти стикаються з цим болісним випробуванням,
вони потребують співчутливої і мудрої підтримки з боку дорослих, щоби могти
пройти дорогою жалоби, могти розділити біль і отримати належну підтримку,
берегти у серці спогади і пам’ять, і жити далі – з надією і любов’ю продовжуючи
свій шлях, над яким тепер завжди світитимуть зорями з неба ті, хто загинув на
полях війни…
Коли сталася втрата – важливо повідомити дитину.
Найкраще, коли це зробить хтось із найближчих осіб. Важливо зробити це у місці,
де і ви, і дитина, маєте можливість побути наодинці. Сказати прямо і просто –
словами, що зрозумілі дитині відповідно її віку. І тоді бути поруч – з
готовністю розділити біль, надати відповідну підтримку. У дітей можуть бути
запитання, меншим дітям може бути складно зрозуміти концепцію смерті – про це
важливо говорити. І тоді дитині важливо бути, зокрема у перші дні після втрати,
поруч з найдорожчими людьми – відсилати її кудись до родичів буде часто лише
більшим стресом для неї.
Біль втрати – нелегкий, тому важливо, що дитина може
розділити його з близькими людьми. Дуже важливо бути поруч, бути підтримкою.
Коли ми бачимо, що дитина сумує, слова можуть бути не такими важливими, та й не
так легко знайти слова розради – втім усе скажуть обійми, лагідний дотик,
зустріч поглядів. Розділений біль
легше нести… У розділеному болю є відчуття любові… І нам важливо допомогти
дітям відкрити цю силу любові та співчуття…
Після смерті наш стосунок із померлою особою не
закінчується – смерть зупиняє життя, але не зупиняє любові! Цей стосунок тепер
усередині нас, у нашому серці. І дитині важливо допомогти плекати цей стосунок
і берегти спогади. Помічними можуть бути різні активності – разом дивитися фото
та відео, згадувати і розповідати різні історії, малювати спогади тощо.
Дітям важливо відчувати, що, попри переживання втрати
в родині, вони є у безпеці (в умовах війни – це звісно поняття відносне),
дорослі потурбуються про них, про важливі складові їхнього життя. Тому важливо
допомогти дітям повернутися, наскільки можливо, до звичного ритму щоденного
життя, відновити навчання, спілкування з друзями та ін.
Любов не вмирає. Як і не вмирають усі ті, хто віддав
своє життя за свободу нашої батьківщини, за наше вільне майбутнє. Вони житимуть
у нашій любові. Ми вшановуватимемо їх пам’ять, відбудовуючи нашу країну – і не
просто відбудовуючи – а відроджуючи її мов сад, щоби вона зацвіла ще ряснішим
цвітом… Цим цвітом є наші діти. Їм належить наше майбутнє. І найбільше, що ми
можемо зробити в пам’ять про тих, хто любив їх так сильно, і хто поліг на полях
війни – це дати належну підтримку нашим дітям (а усі діти – то наші діти, бо
чужих – не буває!), щоби вони росли, розвивалися, квітнули і виросли світлими,
мудрими людьми.
Немає коментарів:
Дописати коментар